ПЕНСІЙНИЙ КУР’ЄР

Геній, Муза і Кохання

Її називали і музою, і водночас злим генієм, що розбив життя двох великих митців. Зінаїда Миколаївна Єсеніна-Райх уміла поєднувати в собі прямо протилежне: красу і неподобство, розум і хитрість, талант і бездарність. Уміла бути і дружиною, і коханкою водночас…

Всеволод Мейєрхольд підтримував свою дружину біля труни Єсеніна, коли вона кричала: «Казко моя, куди ти йдеш?» Він закривав її спиною від колишньої свекрухи, коли вона заявила при людях: «Ти в усьому винна!» Сергія Єсеніна в той момент оплакувала не тільки Райх; на його похоронах були присутні й інші жінки, для яких він був близьким. Але тільки їй мати видатного поета кинула в обличчя страшне звинувачення…

Випадкове знайомство

Весела чорнява панночка, якою вона постала перед Сергієм Єсеніним, тільки на вигляд здавалася невигадливою і простою. Вона була донькою активного учасника робітничого руху, тож уже з юності подумувала про громадську діяльність, а серед її подруг були й такі, котрі встигли побувати в тюрмі й на засланні.

Батька, обрусілого німця Миколу (Августа) Райха, соціал-демократа і члена РСДРП, свого часу вислали з Одеси. Її саму виключили з гімназії за місяць до закінчення: за участь у гуртку, який за чиїмось доносом було викрито й визнано політично небезпечним. Матері ледве вдалося виклопотати для неї свідоцтво про середню освіту. Зіночка вступила на Вищі жіночі курси в Києві, а в 19 років стала членом партії соціалістів-революціонерів.

1917-го (рік її зустрічі з Єсеніним) Зінаїда жила в Петрограді й служила друкаркою в редакції есерівської газети. Знайомство відбулося, коли поет, не заставши когось, знічев’я розбалакався з нею, працівницею редакції. А коли людина, на яку він чекав, нарешті прийшла й запросила його, Сергій Олександрович з властивою йому безпосередністю відмахнувся:

– Ну добре, я краще тут посиджу…

Вона була смішлива й чарівна. Із дня їхнього знайомства до дня вінчання минуло приблизно три місяці.

Сергунька і Зізі

Весілля вийшло… несподіваним. «Надішли сто, вінчаюся. Зінаїда» – таку телеграму в липні 1917 року отримав Микола Райх і надіслав гроші доньці у Вологду.

Нічого не свідчило про зближення. Зіна збиралася заміж за приятеля Єсеніна, поета-початківця Олексія Ганіна. Перед заручинами вирішили з’їздити компанією на Біле море. Подруга не змогла, а Зізі, як її тоді називали, поїхала.

Вже на зворотному шляху, у поїзді, Сергій Олександрович освідчився, голосно шепочучи:

– Я хочу з вами одружитися.

…Вони повернулися в Петроград, оселились у квартирці на Литейному й зажили цілком нормальним сімейним життям. Єсенін навіть відмовлявся від парубоцьких гулянь, мовляв, кохаю дружину, ми, брате, дорослі люди. А коли почалася боротьба за виживання, – часи були революційні, смутні й голодні – став хандрити.

Зіна поїхала народжувати свого первістка до батьків, які жили в Орлі. Сергій вирушив у Москву, де приєднався до поетів-імажиністів.

Дружину не перевідував, не кликав і не чекав.

Коли вона з однорічною Тетянкою приїхала до нього сама, особливої ​​радості не висловив. А незабаром велів їхати, сказавши, що всі почуття минули, що його цілком влаштовує нинішнє життя.

Зінаїда не хотіла вірити: «Кохаєш ти мене, Сергуню, я це знаю й іншого знати не хочу…» Зрозумівши, що чекає другу дитину, знову поїхала до батьків. 19 лютого 1921 року, через рік після народження сина Кості, поет подав заяву на розлучення. А коли Зінаїда приїхала в Москву, їй довелося оселитися з малолітніми дітьми в Будинку матері та дитини. Саме там її спіткала хвороба: підкосив висипний тиф.

Вона дивом вижила, потрапивши на певний час у лікарню через отруєння тифозними токсинами, що спричиняли психічний розлад.

Втрачений на деякий час розум повернувся, а ось щеняча цікавість і дитяча смішливість Зізі, які ще недавно чарували Єсеніна, зникли назавжди. Зінаїда перетворилася на тверезу, розважливу людину, яка добре знає, що доля нічого не дає задарма.

«Свою жену легко отдал другому…»

Восени 1921 року ця красива жінка, зовні схожа на тодішню кінодіву Віру Холодну, вступила на театральні курси при Державних експериментальних майстернях, якими керував сам 48-річний Всеволод Мейєрхольд, і він одразу ж… запропонував їй руку і серце. Зінаїда довго не могла зважитися, мовляв, розлучена, двоє дітей, нікому не вірю… На це відомий режисер просто й виразно відповів: «Я люблю вас, Зіночко. А дітей усиновлю».

До цього Всеволод чверть століття прожив зі своєю першою дружиною Ольгою Мунт, яку знав з дитинства, народив із нею трьох доньок. Законна дружина мало не знепритомніла, коли повернулася з поїздки й побачила Зінаїду: що він у ній знайшов? А потім прокляла їх обох перед образом: «Господи, покарай!»

Роки по тому Всеволода і Зінаїду спіткала жахлива загибель, але це потім, а тепер Мейєрхольд відверто щасливий. Адже він давно придивлявся до Зінаїди Райх, з моменту знайомства. Якось на одній з вечірок навіть сказав Єсеніну:

– Знаєш, Сергію, а я у твою дружину закоханий… Якщо одружимося, не будеш на мене гніватися?

Поет тоді жартівливо вклонився режисерові в ноги:

– Візьми її, зроби ласку… До смерті буду тобі вдячний.

Напевно, просто не думав, що все серйозно.

Утрачене щастя

Поруч із Мейєрхольдом Зіна по-справжньому розцвіла. Батьки перебралися з Орла в Москву, у дітей було все належне: найкращі лікарі, вчителі, дорогі іграшки, окремі кімнати. Незабаром родина переїхала в стометрову квартиру.

«Скільки я бачив обожнювання на своєму віку, – згадував потім відомий кінодраматург Євген Габрилович, – але в коханні Мейєрхольда до Райх було щось незбагненне. Несамовите. Немислиме. Беззахисне і гнівно-ревниве… Щось безпам’ятне. Кохання, про яке всі пишуть, але з яким рідко стикнешся в житті». Він не тільки усиновив дітей Єсеніна, а й щиро прив’язався до них.

А Єсенін, повернувшись 1923 року з Америки в Росію після розриву з Айседорою Дункан, хворий та змучений (у нього почала розвиватися епілепсія), знову, здавалося, закохався у свою колишню дружину. Несподіване щастя Мейєрхольда виявилося для нього неприємним сюрпризом: «Втерся до мене в сім’ю, зображав невизнаного генія… Дружину забрав…» І багато сучасників були справді впевнені, що Єсенін любив Зінаїду до самої смерті. Недарма він картав себе:

Но ты детей по свету растерял,
Свою жену легко отдал другому…

Хоча тепер поет дуже рідко бував тверезим і з кожним днем ​​опускався дедалі нижче, Зінаїда Райх знову почала з ним зустрічатися. Кімнату для побачень їм надавала подруга Зінаїда Гейман.

Гейман не призналася їй, що Мейерхольду все було відомо. Що одного разу увечері він гидливо дивився в очі звідниці: «Я знаю, що ви допомагаєте Зінаїді зустрічатися з Єсеніним. Прошу, припиніть це: якщо вони знову зійдуться, вона буде нещасною…» Подруга сховала очі, знизала плечима, мовляв, це ревнощі. Фантазії збудженої уяви…

Чим би все це закінчилося, невідомо, але 28 грудня 1925 року Єсеніна не стало.

Фатальний лист

Кажуть, якби в житті Мейєрхольда не трапилося це величезне, палке кохання до Райх, то він перетворився б на втомленого старого. Та багато хто вважав її злим генієм Майстра. Важкий характер Зінаїди Миколаївни став причиною звільнення з театру багатьох талановитих акторів. З роками вона, провідна актриса і «прима», яку обожнював режисер, ставала дедалі дратівливішою, пихатою і самозакоханою. Тільки він розумів, що виною тому був не просто характер, а й хвороба.

1934 року «Даму з камеліями», де головну роль грала Зінаїда Райх, подивився Сталін, і вистава йому не сподобалася. Критика накинулася на Мейєрхольда зі звинуваченнями в естетстві. У відповідь Райх написала Сталіну шаленого, абсолютно божевільного листа, в якому натякнула, що знає обставини загибелі її першого чоловіка, Сергія Єсеніна, і готова довести, що всенародно улюбленому поетові «допомогли» піти з життя.

8 січня 1938 року театр було закрито.

Актрисі й коханій дружині

Його заарештували 20 червня 1939 року. А через три тижні після арешту Мейєрхольда Зінаїду Райх по-звірячому вбили в її власній квартирі.

Хронологія така. 14 липня в неї побувало двоє людей, що представилися агентами НКВС. Вони оглянули квартиру, відчинили балкон у кабінеті Мейєрхольда й опечатали його, не замкнувши. Саме через цей балкон 15 липня проникли вбивці. Хатню робітницю оглушили, а Райх завдали 17 ножових поранень. Актриса померла дорогою до лікарні. Робітницю, котра нікому нічого не розповідала, заарештували, а після звільнення вона кудись зникла. У липні 1941-го за звинуваченням у вбивстві було розстріляно трьох злодіїв-рецидивістів.

Напевно, доля так розпорядилася, щоб Єсенін, Райх і Мейєрхольд і в іншому житті були разом. Зінаїду поховали на Ваганьківському кладовищі неподалік від могили Єсеніна. 1956 року онука Мейєрхольда, ще не знаючи, як і коли загинув її дід (а його розстріляли 1940-го як «шпигуна англійської та японської розвідок»), встановила на її могилі спільний пам’ятник: їй, актрисі й коханій дружині, і йому. На пам’ятнику викарбувано напис: «Всеволоду Емільовичу Мейєрхольду і Зінаїді Миколаївні Райх».

Справжнє місце поховання Майстра – у загальній могилі крематорію поблизу Донського монастиря, стало відоме лише 1987-го.

До речі

Однією з можливих версій розправи над Зінаїдою Райх вважають… квартирне питання. Тетяну і Костянтина, її дітей від Сергія Єсеніна, виселили протягом 48 годин. Велика квартира відійшла відомству Лаврентія Берії. Її поділили: одна частина дісталася молоденькій секретарці Берії, а друга – його шоферові…