ПЕНСІЙНИЙ КУР’ЄР
ПЕНСІЙНИЙ КУР’ЄР

Городницький скарб: знахідка століття

38 давньоруських монет, знайдених на Житомирщині, є сенсацією національного масштабу, адже востаннє такий скарб знаходили майже 150 років тому.

Якщо точніше, то 1876 року в Києві, під час будівельних робіт на Вознесенському узвозі. Той скарб був утричі більший — аж 120 монет, викарбуваних за часів Володимира Хрестителя. Однак тоді «срібники» одразу ж продали в приватні руки, науковцям залишилося тільки кілька монет, які найгірше збереглися. Нині всі без винятку знахідки передано державі, що само собою є унікальним випадком, кажуть історики. Ну а знайшли Городницький скарб, як водиться, цілком випадково: місцевий житель вирішив набрати на березі річки Случ трохи піску для господарських потреб…

Мало не зацементували

Вікопомний забір піску стався 27 серпня, надвечір.

— Я їхав рибалити на річку Случ, а теща попросила мене привезти трохи піску. Я подумав: щоб потім ввечері не вертатися, наберу одразу. Тільки копнув, розвертаюсь і бачу, що лежать дві монети. Я туди — а там ще їх є. Хвилин сорок я їх просіював, на рибалку так і не потрапив, приїхав додому, — розповідає про знахідку мешканець смт Городниця Сергій Комар.

Чоловік побачив, що всі монети через окисли мали зеленуватий та коричневий колір. На деяких помітив тризуби. Зрозумів, що знахідка може бути цінною, тому сфотографував її і надіслав фото своєму другові. А той — знайомому, співробітнику Інституту історії НАН України і фахівцю з нумізматики Олександру Алфьорову. Той одразу зрозумів, що на фотографіях — так звані срібники, монети, які карбували київські князі на початку ХІ століття. Тиха Городниця, напевно, ніколи не знала такого напливу гостей та відвідувачів, як наступного дня, 28 серпня.

— У мене руки тремтіли від того викиду адреналіну, — згадує Олександр Алфьоров, який приїхав на місце подій одним із перших і який, власне, підняв усіх на ноги. — Бо насправді це сенсація. Усі 27 монет, які виготовляли за життя Володимира Великого, належать до останніх типів, що містять зображення князя й на другому боці — тризуб. А також п’ять монет Святополка Окаянного, який правив після смерті Володимира. Загалом, 32 «срібники». Як історик, хочу засвідчити, що це найбільший скарб «срібників» за останні півтора сторіччя.

Стривайте, скажуть найбільш уважні читачі, чому тільки 32, ішлося ж нібито про 38 монет? Усе правильно, загалом Городницький скарб містить 38 «срібників», ще шість монет знайшли житомирські археологи, коли обстежили місце знахідки. Одну з тих шести витягли з мішка, вміст якого мало не перетворився на цемент — згадали, за яких обставин сталося «диво», приїхали до Сергія Комара додому й просіяли весь пісок.

Третя група

З наукового погляду всі скарби поділяються на три категорії: монетні, монетно-речові, речові. Ці три групи поділяються ще на кілька позицій. Накопичувальні скарби — це коли людина мала схрон (їх робили в долівці, підлозі) і тривалий час відкладала туди заощадження. Другий тип — предмети, які закладали на зберігання на певний, проте доволі тривалий час. Наприклад, у ситуації, коли є кілька днів, щоб зібратися. Скажімо, стало відомо, що за 200—300 верст іде татарська орда. Людина мала час взяти горщика, надійно все спакувати, зайти в ліс і сховати, сподіваючись повернутися за 10 днів, за місяць, за рік. Зазвичай у такий горщик підкладали сокиру чи ніж і робили закляття на смерть того, хто знайде його без згоди господаря. Третій тип скарбів — гроші й дорогоцінності, сховані в ситуації, коли виникала надзвичайна потреба зробити це дуже швидко. Зазвичай такі скарби знаходять на полях битв: перед боєм вояки ховали все цінне неподалік. Також такі скарби трапляються на місцях шинків, які колись правили також за готелі. Скажімо, якийсь купець зупинився в шинку, бачить, що за ним стежать, придивляються — треба швидко закопати гроші, щоб, коли приставлять ніж до горла, віддати тільки те, що в кишенях. Городницький скарб, на думку дослідників, належить саме до третього типу. Той, хто заховав монети, робив це поспіхом, бо скарб лежав на невеличкій глибині — лише 30—40 сантиметрів. Очевидно, власник склав свої монети в якусь тканину — хустку чи сорочку, закопав, пішов і не повернувся. Річка Случ у тому районі Полісся 1000 років тому була значною торговельною артерією. Саме нею рухався мандрівник — вояк чи дрібний купець. Він, можливо, помітив, що за ним стежать, і вирішив закопати свої «срібники».

Мільйон за 100 грамів

«Срібники» — це дрібні розмінні монети. Їх почав карбувати Володимир Святий, коли внаслідок кризи з обігу зникли арабські дирхеми, які тоді правили за таку собі середньовічну світову валюту. Київський князь відчув, що ринок потрібно наповнити дрібними монетами, і почав карбувати «срібники». Вони забезпечували торгівлю на внутрішньому ринку, коли треба було купити дрібний товар, а не вимінювати його, чи заплатити за послугу.

— За «срібник» можна було купити великий буханець хліба, десь на кілограмів 5—10, або курку, — каже Олександр Алфьоров. — Словом, наш скарб — це невеликі гроші. Тодішньою грошовою одиницею, ваговою одиницею була гривня, що важила від 160 грамів. Кожен «срібник» — це приблизно 2,5—3 грами. Тож на гривню можна було розміняти близько 50 монет. Дві—три гривні — вартість коня. Тому це був гаманець із невеликою сумою грошей. Проте, напевно, достатньою, щоб за це срібло вбити.

Звісно, нині вартість городницьких монет є набагато більшою за вартість срібла, з якого їх викарбувано. З історико-культурного погляду все зрозуміло — знахідка безцінна. Однак у грошовому еквіваленті Городницький скарб також здається ласим шматком.

— Я можу сказати лише умовно, тому що всі монети в різному стані й казати про якусь оцінку — справа дуже невдячна, однак, можливо, якийсь колекціонер запропонував би за цей скарб мільйон гривень, — вважає Олександр Алфьоров. — Утім, нині в Україні немає навіть системи, яка б вирахувала, що ж коштує це кружальце в три грами срібла, окрім трьох грамів срібла.

Тому питання винагороди для людини, яка знайшла скарб і передала його державі, залишається відкритим. Власне, науковці самі до кінця не вірять у реальність ситуації, що Сергій Комар без жодних вагань передав тисячолітні монети державі й музею. Це настільки рідкісне явище, що ніхто не знав, як правильно чинити і який покроковий механізм дій у цій ситуації. А механізм виплати компенсації тому, хто знайшов і негайно здав скарб, потрібно врегулювати, щоб люди мали стимул чинити так, як городницький рибалка.

Що далі?

Монети реставруватимуть. Однак перед цим мають зробити всі види аналізів цих знахідок, зокрема хімічний. Археологічне срібло є настільки крихким металом, що це треба робити дуже обережно. Щодо деяких монет, можливо, доведеться відмовитися від реставрації, щоб не втратити оригінальних елементів карбування на них, пояснюють науковці.

Відкритим залишається також питання, де зберігатиметься Городницький скарб. Місцева влада і науковці, які презентували колекцію, переконані, що монети мають залишитися в музейних фондах Житомирщини. Утім, тривають дискусії: у музеї Новоград-Волинського чи в Житомирі. Водночас у Києві також претендують на ці експонати. Варто зауважити, що загалом відомо про існування приблизно 400 монет часів Володимира Великого, Святополка Окаянного і Ярослава Мудрого. Більшість із них перебуває поза межами України.

**************

Ніжинський скарб

Наприкінці травня 1852 року на околиці Ніжина, що на Чернігівщині, син місцевого селянина Сергія Бóриса, котрий орав батьківське поле, знайшов глиняний горщик, у якому було приблизно 200 невеликих, почорнілих від часу кружечків. Коли виявилося, що це стародавні срібні монети, селянин відніс знахідку волосному писарю. Той, замість повідомити про скарб, почав продавати монети всім охочим. Так би вони й пропали, якби на них не звернув уваги професор Ніжинського ліцею Тулов. Зібравши кілька монет, він відправив їх у Київ. У Ніжин одразу ж виїхав професор історії Яків Волошинський. Вивчивши знахідку, він дійшов висновку, що це — князівські «срібники», виготовлені в Києві за часів князювання Володимира Великого (X століття) і в Новгороді Великому за часів князювання Ярослава Мудрого, тобто до 1015 року. Більшість монет із Ніжинського скарбу нині перебуває в російському Ермітажі.