ПЕНСІЙНИЙ КУР’ЄР

«Кроме любви твоей мне нету солнца…»

У світовій літературі навряд чи є ще жінка (крім, можливо, Беатріче), ім’я якої так міцно зрослося з іменем поета. Так, ідеться про неї — Лілі Брік. І про нього — Володимира Маяковського.

Утім, офіційні радянські біографи Володимира Маяковського майже не згадували про Лілі Брік… І не тільки. Її зображення затирали на спільних фотографіях. Інформацію про їхні стосунки, яка й так була мізерною, спотворювали й перебріхували. Радянська пропаганда, яка підняла Маяковського на постамент, не хотіла ні знати, ні чути про ту, що надихнула його на створення найкращих ліричних творів. «Кур’єр» вирішив розповісти читачам про роль, яку ця фатальна жінка зіграла в житті поета.

«Пустунка» Лілі

«Если я чего написал, если чего сказал — тому виной глаза-небеса, любимой моей глаза. Круглые да карие, горячие до гари…»

Насправді ця жінка зовсім не була красунею. Важка нижня щелепа, велика голова, близько посаджені очі… Дотепер залишається загадкою, чому вона мала такий успіх серед чоловіків.

Батьки натерпілися з нею ще в дитинстві. Дівчинка з’явилася на світ у родині успішного московського юриста Урія Кагана. Мати закінчила консерваторію і була не видатною, але талановитою піаністкою, писала музику на власні вірші, любила влаштовувати вдома музичні вечори… Їхня молодша донька Ельза (відома як Ельза Тріоле, французька письменниця, дружина поета Луї Арагона), як і мати, була поступливою і ніжною. А от старшу Лілі, яку назвали на честь коханої Ґете Лілі Шенеман, вважали справжньою бестією…

Вона раз по раз кимось захоплювалася. Відомий, наприклад, такий випадок. На вечорах, які влаштовували в їхній родині, любили з гордістю зачитувати літературні «твори» Лілі, що викликали схвалення гостей-слухачів. А потім з’ясувалося, що справжнім їх автором є зовсім не вона, а її вчитель словесності. Лілі відправили якомога далі від гріха в Катовіце, де жила бабуся, але там у дівчину закохався… рідний дядько. Та настільки, що став домагатися згоди на офіційний шлюб!

Невтримна пристрасть до 17-літнього Осипа Бріка спалахнула, коли дівчинці було лише 13. Спочатку почуття не було взаємним. Його холодність довела Лілі до нервового тику, який потім усе життя з’являвся на її обличчі у хвилини сильного хвилювання. Але вона все-таки добилася його кохання. Сім років тривали залицяння, а 1912-го зіграли весілля. Варто сказати, що батьки нареченої відчули неабияке полегшення, а батьки нареченого — розчарування, майже розпач.

Після початку Першої світової війни Осип Максимович, який працював у батьківській комерційній фірмі, улаштувався на службу в Петрограді. Лілі, поїхавши слідом за ним, запровадила в їхній квартирі щось на кшталт творчого салону. Гості обговорювали літературні й політичні проблеми, грали на музичних інструментах, у карти. Душею салону, звісно, була Лілі, а роль «мозкового центру» належала Осипу.

На жаль, їхньої взаємної пристрасті з Бріком вистачило ненадовго: уже за два роки, за спогадами Лілі Юріївни, вони «фізично з ним якось розповзлися».

Танго втрьох

«Пришла — деловито, за рыком, за ростом, взглянув, разглядела просто мальчика. Взяла, отобрала сердце и просто пошла играть — как девочка мячиком» — так писав Маяковський про Лілі. І це було правдою.

Познайомила їх, як не дивно, молодша сестра Лілі Ельза. Улітку 1915 року молодий і тоді ще мало кому відомий поет-футурист упадав за Ельзою, і одного разу вона привела кавалера в гості до Лілі й Осі.

Там Маяковський уперше прочитав свою поему «Облако в штанах». Осип Максимович умить зрозумів, з яким талантом стикнувся. Узявши рукопис поеми, він ходив із ним по кімнаті й повторював, що він, Брік, обов’язково оплатить видання. А гість тим часом підійшов до Лілі й на очах в онімілої Ельзи запитав: «Можна, я присвячу цю поему вам?» І написав на першій сторінці рукопису: «Посвящается Лиле Юрьевне Брик».

«Це був напад, — згадувала потім Ліля. — Володя не просто закохався в мене, він напав. Два з половиною роки я не мала спокійної хвилини — буквально. Мене лякали його наполегливість, зріст, його громада, невгамовна, неприборкана пристрасть».

1918 року закохані обмінялися символічними обручками. На одній було вигравірувано його ініціали, на другій — її: «ЛЮБ». Якщо обертати обручку й читати по колу, виходило: люблю.

Про своє «заручення» Лілі написала Ельзі: «Я сказала Осі, що моє почуття до Володі перевірене, сильне і що я йому тепер дружина. І Ося згоден».

Цікаво, що, сповідуючи вільне кохання, котре, як відомо, у перші роки радянської влади взагалі пропагували мало не на державному рівні, Лілі Брік усе життя залишалася в психологічному полоні у свого чоловіка. І навіть заради кохання до Володимира не збиралася з ним розставатися.

Ну а Маяковський… Одного разу разом із Лілі вони зайшли в модне кафе «Привал Комедиантов». Виходячи, Ліля забула сумочку, і поет повернувся по неї. За сусіднім столиком сиділа відома журналістка Лариса Рейснер, яка глянула на Володимира зі смутком: «Ви тепер так і тягатимете цю сумочку все життя!» «Я, Ларисочко, можу цю сумочку в зубах носити, — почула вона горду відповідь, — кохання образи не має!»

Погана квартирка

Їхній незвичайний «сімейний уклад» і спосіб життя дотепер вражають уяву. У 1920-ті роки Лілі, Осип і Маяковський переїхали в Москву й отримали кімнати в одній комунальній квартирі. Одну кімнату займав Маяковський, другу — Осип. А третя, найбільша, була спільною. У ній шторкою відгородили ліжко Лілі…

Як згадував Маяковський, бордель порівняно із цією квартирою — просто церква.

Лілі сама диктувала закони співжиття: вечорами вони разом, а денний час не підлягає жодному контролю чи регламенту. Зрозуміло, що буйний темперамент Маяковського не вкладався в цю схему. Поет ревнував, намагався влаштовувати сцени, навіть трощив меблі. Уже в похилому віці Ліля Юріївна розповідала, як їй подобалося кохатися зі своїм офіційним чоловіком, а Маяковського в цей час зачиняли на кухні. Він «плакав, дряпався, просився»… Осип, який добре знав свою дружину, напоумляв геніального сусіда: мовляв, Лілі — це стихія! Нерозумно намагатися зупинити дощ або снігопад за власним бажанням…

А вона на той час чітко засвоїла правила своєї чарівності: «Треба навіяти чоловікові думку, що він чудовий або навіть геніальний, але що інші цього не розуміють. І дозволити йому те, що не дозволяють удома. Наприклад, курити або їздити, куди заманеться. Ну а решту зроблять красиве взуття і шовкова білизна».

Найелегантніша жінка в Москві

Варто віддати Лілі належне: вона одягалася зі смаком. І Маяковського, який як справжній авангардист славився епатажною манерою одягатися, у цьому розумінні «окультурила». Навчила носити красиві костюми, для яких сама підбирала тканини…

Володимир Володимирович часто виїжджав за кордон і забезпечував свою музу парфумами, убранням, туфлями. Його гонорари давали змогу утримувати всіх трьох. А коли Лілі, яка звикла до подарунків, виявила бажання мати автомобіль, уточнивши, що це має бути рено, поет задовольнив і цю примху.

Зауважте: це був 1928 рік, один із найважчих в історії СРСР, період масових заслань у Сибір. Соловки були переповнені, а тут, у Москві, Ліля була єдиною жінкою, що сиділа за кермом особистого авто.

Від «корисних мук» — до катастрофи

Звісно, вони зраджували одне одного, та це нічого не змінювало: «Я люблю, люблю, несмотря ни на что и благодаря всему, любил, люблю и буду любить, будешь ли ты груба со мной или ласкова, моя или чужая. Все равно люблю. Аминь…» Утім, попри домовленість про свободу Лілі завжди пильно стежила не тільки за випадковими фліртами, а й за творчістю поета, запевняючи, що час від часу «Володі корисно мучитися», бо наслідком цього стають приголомшливі вірші. А він, навіть у періоди захоплення іншими жінками, продовжував присвячувати вірші їй.

Сама Лілі не вбачала драми в тому, що її романи розвиваються в усіх на очах. Вона стверджувала, що в їхніх стосунках із поетом інтимна складова зникла за п’ять років до його смерті, приблизно з 1926 року, коли в Нью-Йорку в нього стався роман із російською емігранткою Еллі Джонс, яка народила йому доньку Хелен. Потім було його захоплення бібліотекаркою Наталею Брюханенко. Згодом роман із чарівною 22-літньою емігранткою Тетяною Яковлєвою, моделлю Дому Шанель…

Останнім коханням Маяковського, була акторка МХАТу Вероніка Полонська, дружина Михайла Яншина, з якою його (щоб відволікти від Яковлєвої) звела Лілі.

Ця історія закінчилася, як можна здогадатися, катастрофою. Навесні 1930 року поет перебував у депресії. Під час побачення 14 квітня 1930 року (Бріки в той час були в закордонній поїздці) Маяковський почав вимагати, щоб Нора покинула Яншина і вийшла за нього заміж. Казав, що йому нестерпно важко жити самому. Йому, очевидно, вже важко було себе контролювати, а того фатального дня він був майже в нестямі. Вони посварилися… І ледь вийшовши з кімнати, ще в коридорі, Вероніка почула постріл…

У своєму передсмертному листі, написаному за два дні до смерті, Володимир Володимирович зазначив, що його родина — це Ліля Брік, мама, сестри і Вероніка Полонська. 23 липня 1930 року вийшла постанова про спадкоємців Маяковського. Лілі Брік отримала половину авторських прав, другу половину поділили рідні поета…

…Ліля спокійно сприйняла самогубство Маяковського, заявивши, що він завжди був неврастеніком. А от смерть свого чоловіка Осипа вона пережила важко: «Коли не стало Маяковського — не стало Маяковського, а коли помер Брік — померла я»…

**************

У своїх мемуарах Ліля згадувала, що після смерті Маяковського їй наснився сон: Володя прийшов до неї, вона його сварить за те, що він зробив. А він вкладає в її руку пістолет і каже: «Ти зробиш те саме». Сон частково збувся: Брік наклала на себе руки у 87 років, випивши смертельну дозу снодійного.