ПЕНСІЙНИЙ КУР’ЄР
ПЕНСІЙНИЙ КУР’ЄР

Містична ніч

Ви щось знаєте про Велесову ніч? Нічого? А деякі українці наразі готові вважати її аналогом західного Геловіну. Однак просунуті сучасні язичники, що активно пропагують свято Велесової ночі, кажуть: на противагу банально-маскарадному Геловіну ця ніч є одним із найбільших духовних свят прадавніх українців.

Хоч би там як, а наразі в Україні тема «рідної нам» Велесової ночі стрімко набирає популярності. Схоже на те, що нам дуже хочеться замість запозиченого кельтського Геловіну мати власне свято, під час якого містично поєднувалися б таємничі стихії світу живих і світу мертвих, коли духи померлих предків ставали б відкритими для спілкування з живими. Тому дедалі більшій кількості українців подобається ідея, що в ніч із 31 жовтня на 1 листопада, коли протестанти і католики святкують Геловін, у наших дохристиянських пращурів відбувалася своя містерія. Чому б не відродити її нині?

Глибинні смисли

За версією сучасних язичників, наші пращури вірили, що в ніч на 1 листопада згубний холод близької зими перемагає тепло сонця і буяння природи. Що творець світла, землі й води, повелитель усіх українських богів Білобог тимчасово поступається владою богові темряви, холоду, зими, марення і сну Чорнобогу. Що цієї ночі стирається межа між явним і потойбічним світом, що душі предків востаннє за рік могли провідати своїх живих нащадків і благословити їх, перш ніж відлетіти «у вирій» і «зимувати» там до наступної весни… Саме цю ніч, кажуть язичники, називають Велесовою — за ім’ям давньоукраїнського бога Велеса, покровителя домашнього достатку, підземного світу і його магічних сил, творчих людей, волхвів, ясновидців і всього живого.

Геловінської ночі людям потрібно відігнати від своїх домівок і задобрити злих духів із потойбіччя, щоб вони не шкодили весь наступний рік. Для цього влаштовують карнавали й маскаради з веселими безчинствами. А от глибинна ідея Велесової ночі зовсім інша: духи предків приходять для добра живих членів свого роду, а живі віддають шану Велесу, котрий вміє врівноважувати добро і зло в людському житті, зокрема, завдяки заступництву наших пращурів. Чимало язичників вважає, що Велесова ніч — час, коли живі долають свої страхи, очищують свою душу й помисли, тобто у своєму духовному становленні піднімаються на вищий рівень. От і виходить, що, на відміну від карнавального бешкетного Геловіна, Велесова ніч має глибоке духовне начало…

За допомогою матеріалів, що містяться на численних сайтах українських язичників, спробуємо реконструювати перебіг Велесової ночі. Наголосимо, що інформацію, яку ми наведемо, не підкріплено жодним академічним дослідженням.

Отже, 31 жовтня після заходу сонця прадавні українці очищали себе водою — і залишали воду для своїх предків, щоб вони також пройшли обряд очищення. Потім оселі прикрашали горобиною, під порогом із боку вулиці щедро розсипали сіль для відлякування злих сил. Двері хати широко розчиняли, щоб духи померлих пращурів вільно могли зайти всередину. Щоб перебування в оселі живих було для духів приємним, її прикрашали гарбузами, яблуками й осінніми квітами. А на підвіконня чи перед хатою ставили вогник — він мав показати духам шлях до живих.

На найвищому місці в поселенні розкладали багаття — люди стрибали через ватру, ходили босоніж по розпечених головешках, аби перед спілкуванням із померлими пращурами пройти очищення ще й вогнем.

А потім наставала головна мить свята: сімейна вечеря. Їжу для пращурів ставили на стіл або виносили у двір обійстя. Перед початком вечері господар спеціальним примовлянням мав запросити на неї пращурів. Нині можна знайти текст цього примовляння: «Діди, приходите, з нами пийте та їжте…»

Під час вечері можна було розмовляти тільки про померлих родичів, до того ж без жалю і сліз: пригадати їхні вчинки і якості, що могли б стати взірцевими для всього роду; їхні мудрі настанови й поради. Перша згадка — про найдавнішого померлого пращура, остання — про того, хто відійшов нещодавно. І, мовляв, неважливо було, як насправді прожили своє життя ті пращури — їх треба було пам’ятати й вшановувати як людей, котрі свого часу облаштували світ для тих, що живуть нині й поминають їх. А закінчувалася вечеря таким примовлянням: «Прощавайте, Діди, йдіть, із собою біду і хворобу заберіть, нас довго чекайте…»

Стук незнайомця і білі пси

Варто зауважити, що переказаний ритуал вечері дуже схожий на стародавній слов’янський поминальний обряд «Діди» — поминальну вечерю за померлими предками-чоловіками. Він досі зберігся в українців і білорусів. Ми, сучасні християни, знаємо його як поминальні батьківські суботи. До речі, подекуди в Україні зберігся також обряд «Баби» (п’ятничне поминання предків-жінок) і обряд «Діти», який відбувався в четвер. Отже, Велесова ніч існувала паралельно з «Дідами»? Чи «Діди» стали своєрідною трансформацією Велесової ночі, якщо прийняти за істину її існування? Відповіді наука не дає, так само, як язичницькі просвітники.

Зате вони докладно розповідають про обряди і прикмети Велесової ночі. Наприклад, такі.

…Треба написати на папері (цікаво, на якому папері писали прадавні українці? Може, вишкрібали на бересті?) заповітне бажання, покласти його під подушку й проказати: «Темна ніч, заклинаю мені допомогти. Велес, потрудися, загадане, появися». Це бажання обов’язково мало здійснитися. Другий варіант — задумати бажання й покласти під подушку яблуко, а вранці його з’їсти.

…Велесової ночі варто роздавати бідним дрібні гроші зі словами: «Нехай мої гроші допоможуть усім, хто їх потребує. Навколо обернуться і до мене достатком повернуться». Однак, борони Боже, самої ночі або напередодні позичати комусь гроші: разом із ними в чужі руки перейде весь набуток господарства.

…Перед тим, як заснути після ритуальної вечері, потрібно було звернутися до конкретного померлого пращура, аби порадитися з ним про свої важливі справи: «Сьогодні тобі в цей світ приходити — мені пораду приносити. Підкажи, як мені завершити справу». І пращур мав прийти до людини уві сні й підказати, як розв’язати проблему.

До речі, навіть коли людині снився пращур, до якого вона не зверталася, це вважали доброю прикметою. Так само «на добре» було, коли Велесової ночі чи в переддень її на обійстя забігав білий собака — це означало скору появу нового відданого друга. А от чорного пса сприймали як передвісника ворога. Найгірше ж було, коли Велесової ночі у двері стукав незнайомець: його поява означала смерть одного із членів родини наступного року. Тому незнайомців старалися не пускати в хату і обов’язково примовляли: «Охолонь незнайомця слід, не вчинивши нам бід».

Очевидно, що спілкування з пращурами не могло обійтися без ворожіння. Способів ворожіння існувало чимало: можна було вигребти попіл із печі й вгадати своє майбутнє за його химерною формою або засвітити каганець чи свічку, підпалити шматок тканини й за їхньою тінню знову ж таки вгадати майбутнє. Одружені підвішували на нитці свої обручки (чи існували, до речі, обручки за дохристиянських часів?): якщо вони висіли рівно, це означало, що другий із пари є вірним і люблячим. А неодружені кидали в ритуальне вогнище двійко круглих плодів (горіхів чи каштанів): плоди лягли поруч — бути закоханим у парі, розкотилися в різні боки — посваритись і розійтися.

…Звісно, такі подробиці можуть збентежити будь-яку раціональну душу, хоч трохи обізнану з українською етнографією. Однак усіх народи мають свята, приурочені спілкуванню з померлими предками. І Велесова ніч, якщо її колись відзначали, цілком вписується у світові традиції. От тільки чи вона справді була такою, як її описують нинішні язичники?

Різні погляди

Цікаво, що одні фахівці, зокрема з Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, скептично ставляться до факту існування в прадавніх слов’ян Велесової ночі — мовляв, у жодних авторитетних джерелах про неї немає жодного слова і відповідних досліджень ніхто з цього приводу не здійснював. Однак у відкритих джерелах можна також знайти коментарі тих науковців, хто залюбки розповідають ЗМІ про це свято, та ще й з пікантними подробицями щодо того, як воно відбувалося. «Кур’єр» знайшов, приміром, відповідні коментарі житомирського науковця, кандидата філософських наук Андрія Кобетяка ось за цим посиланням: https://www.zhitomir.info/news_187947.html.

***

P.S. Для охочих шукати відповідник Геловіну в українській традиційній культурі зауважимо: поєднання страху і веселощів, характерних для Геловіна, схоже за своїм духом на наше свято Андрія (13 грудня) і Маланки (13 січня) — з перевдяганнями, масками, заграванням із нечистою силою, бешкетними ватагами тощо.