ПЕНСІЙНИЙ КУР’ЄР
ПЕНСІЙНИЙ КУР’ЄР

Палац музики і муз

Будівля якої української опери гойдається на хвилях? Та тієї, яку відвідував Папа Римський! Ви маєте на увазі ту, купол якої прикрашає вагітна скульптура? Ні, ту, у якій живописні полотна наклеювали на бетонні стіни! Боже, то будівля якої ж української опери гойдається на хвилях?! Львівської, панове, Львівської.

Наприкінці ХІХ століття львівське панство стало таким гоноровим, що не хотіло більше їздити на оперні вистави аж у Відень чи Краків — хотіло мати оперу у своєму місті. До того ж Львів був столицею так званого Королівства Галіції і Лодимерії, однієї з провінцій Австро-Угорщини. Мав університет і мусів стати ще й значним культурним центром. Ні, у Львові був театр, який збудував місцевий меценат граф Скарбек (нині це будівля театру ім. Заньковецької). Однак саме 1892 року спливала угода про його 50-літню оренду містом…

Відень надав 700 тисяч крон на будівництво театру. Якщо галичани хотіли возвести щось досі небачене, мали додавати власні кошти. Львів’янам хотілося збудувати не просто театр, а помпезний храм оперного мистецтва, що за своєю пишністю й технічними можливостями конкурував би з італійським Ла Скала.

Вони назбирали ще майже 2 мільйони крон і 1895 року оголосили конкурс архітектурних проєктів.

Цікавий момент: імперський Відень, котрий десятиліттями відмовляв галицьким українцям у дозволі збудувати свій національний театр, дозволив майбутню оперу у Львові саме як польський театр. А щоб зробити реверанс у бік українців, допустив і їх до участі в конкурсі на найкращий проєкт.

Галичани так ревно взялися до роботи, що 4 жовтня 1900-го Львівська опера дала першу виставу. Це було 120 років тому.

Безпека і розкіш

У конкурсі переміг проєкт директора Львівської вищої художньо-промислової школи Зигмунта Горголевського, і це не було використанням адмінресурсу: відповідні ескізи й технічна документація подавали анонімно.

…Було очевидно, що театр мав прикрашати собою центр міста. Однак єдина ділянка, що належала магістрату в центрі, містилася над колишнім руслом річки Полтви, котру незадовго до того замкнули в трубу. Хто ж зводить величезну споруду над болотистими пустотами? Однак пан Зигмунт запропонував перекрити мочари бетонним склепінням зі сталевою арматурою із застосуванням дренажних труб, і розважливі львівські діячі пристали на його пропозицію. Фактично, для театру збудували бетонний майданчик, під яким плюхала Полтва…

У квітні 1897-го будівельники заклали наріжний камінь споруди. За 15 років до цього в пожежі Віденської опери через відсутність належного опалення, освітлення і вентиляції загинуло понад 600 глядачів. Львівська опера мала стати абсолютно безпечною для публіки. Освітлення тільки електричне й природне — завдяки величезним вікнам, що виходили на зовнішні тераси, і скляному «ліхтарю» замість стелі. Численні вентиляційні отвори було замасковано під вежі величезного купола, що піднімався над сценою. Комини — під масивні обеліски тильного боку. Глядацьку залу від сцени відділяла металева протипожежна завіса. На момент спорудження Львівська опера відповідала найпередовішим інженерним здобуткам свого часу. Ішлося навіть про асфальтування прилеглої території й використання електричних двигунів у роботі сцени!

Однак погодьтеся: широка публіка мало переймається технічною стороною питання. Вона хоче мліти від краси будівлі, а наприкінці ХІХ століття красу ототожнювали з розкішним декором. І Горголевський проєктує справжній палац: мармур, ліпні орнаменти, позолота, живопис, різьба, скульптура — усе найкраще з різних мистецьких стилів і епох мало поєднатися в оздобленні будівлі. Вона стояла на відкритій місцевості, публіка мала можливість обійти її з усіх боків, а отже, кожна стіна, кожен портик чи барельєф мали бути святково-парадними, а фасад — приголомшливо парадним.

Головний вхід облаштували у вигляді трьох порталів з арочними лоджіями над ними, що розділялися колонами. Фронтон увінчувала фігура «Слави» з пальмовою гілкою в руках, на вежах фасаду здіймалися крилаті алегоричні фігури геніїв і муз. Атланти, каріатиди, музи і камеї, символічні фігури зустрічали глядачів і в фойє, і у вестибюлі, і в глядацькій залі. І поруч — колони, ліпні гірлянди, декоративні решітки, мозаїка, унікальні люстри, дзеркальний хол. Горголевський не стримував фантазію: розкіш і багатство, багатство і розкіш!

Живопис мав бути підкреслено декоративним, як традиційна оперна декорація: міфологічні герої, боги і богині, едемські сади, сцени з оперних постановок, портрети акторів. Спочатку на стінах, склепіннях і плафонах хотіли створювати фрески, однак придумали абсолютно революційний метод: розмалювати спеціальне бельгійське полотно олійними фарбами й наклеїти його на сирі бетонні стіни з допомогою спеціальних каркасів.

Пристрасті за завісою

Розкішний інтер’єр потребував розкішної завіси: Горголевський був у захваті від парадної завіси Ла Скали і Краківського театру, справжні живописні шедеври. Автор краківської завіси, Генріх Семирадський, на той час жив і працював у Римі. Амбітні львів’яни попросили відомого в Європі майстра створити завісу і для їхнього театру, пообіцявши за неї великі гроші. Поляк Семирадський, що виріс на Харківщині, був патріотом: він відклав усі замовлення й узявся малювати завісу для галичан. Зобразив на полотні міфічний сад Парнасу і храм Аполлона, у якому царювали музи.

Семирадський також був амбітним: на його вимогу з полотна «Музи Парнасу» дирекція театру надруковала художні листівки з ґрунтовним поясненням зображеного на завісі. Приміром: «По лівій стороні картини: жінка в плащі сперлася на арфу і дивиться на постать Натхнення, вона уособлює музичну драму — Оперу». Ці листівки продавали по всій Європі, рекламуючи майстерність художника.

А потім стався конфуз: львів’яни приїхали в Рим за завісою без копійки грошей — будівництво поглинуло наданий для Семирадського гонорар. Художник не на жарт розізлився, та коли побачив, яке сильне враження справляє його робота на замовників (ті щиро плакали від захвату), узяв і… подарував Львову свою завісу! Щоправда, задля власної реклами демонстрував її на художніх виставках у Римі і Варшаві — і на момент відкриття театру завіси у Львові ще не було. Та й на урочистості Семирадський не приїхав, а оскільки помер за два роки, то так ніколи й не бачив своє творіння в інтер’єрі галицького театру. Вдячні львів’яни, розуміючи мистецьку цінність «Муз Парнасу», жодного разу за 120 років не згортали завісу в сувій: вони зберігають її в розгорнутому вигляді в протипожежному металевому футлярі, виймаючи тільки в найурочистиші моменти.

Один із таких моментів стався в червні 2001 року, коли в театрі в присутності Папи Римського Івана Павла ІІ відбулася світова прем’єра опери Мирослава Скорика «Моісей» за поемою Івана Франка.

До речі, львів’яни трохи завинили перед Франком: 1956 року, з нагоди століття з дня народження поета, опері надали його ім’я. Однак 2000-го, коли відзначали століття самої опери, закладу дали ім’я Соломії Крушельницької — на тій підставі, що «мадам Батерфляй» таки оперна співачка. До того ж 1903 року вона дала кілька вистав у львівському театрі, а після Другої світової ще й викладала в міській консерваторії.

…І що, запитаєте ви, невже за 120 років існування театру хвилі Полтви жодного разу не зазіхнули на його будівлю? Якби ж то! За три роки після відкриття опери споруда почала просідати й занурюватися в річкове баговиння. Однак, опустившись на певну глибину, будівля немов стала на якір і дотепер спокійнісінько почувається на своєму бетонному «плоту». Щоправда, львів’яни уперто пов’язують смерть Горголевського 1903 року із вибриками Полтви: мовляв, архітектор наклав на себе руки з відчаю. Хоча офіційною версією його смерті є параліч серця.

***

І насамкінець пікантна історія для дорослих. Професор гінекології Антоній Марс чи не щодня ходив повз будівлю опери в університет. І щодня його бентежила фігура «Слави» на фронтоні: її живіт круглився, як у жінок на четвертому місяці вагітності. Дійшло до того, що професор дізнався у автора скульптури Петра Войтовича ім’я натурниці й у присутності своїх друзів-свідків поставив їй нескромне запитання! І яким же гордим був пан Марс, коли жінка сказала, що справді на момент роботи у Войтовича вона була на четвертому місяці вагітності…

P.S. А за цим посиланням ви можете прочитати, як львівські газети описували відкриття опери в жовтні 1900 року: https://opera.lviv.ua/season-120/vidkryttya-teatru-na-storinkah-gazety-dilo/