ВІСНИК

Що Верховний Суд України визнає зловживанням процесуальними правами?

Вже півтора року діють нові редакції процесуальних кодексів України, одним із нововведень яких є їхня направленість на боротьбу зі зловживанням процесуальними правами в судових спорах та введення відповідальності за недобросовісні дії сторін. Більш детально про те, що Верховний Суд визнає як зловживання процесуальними правами, що суперечать завданню судочинства, йдеться у статті заступника директора Юридичного департаменту – начальника відділу представництва інтересів у судах та інших органах Ірини ПЕТРУЧЕНІ.

Законодавець у статтях 2, 45 Кодексу адміністративного судочинства України, статтях 2, 44 Цивільного процесуального кодексу України та статтях 2, 43 Господарського процесуального кодексу України встановив принцип недопустимості зловживання процесуальними правами та вказав на обов’язок суду вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами, що суперечать завданню судочинства.

У випадку зловживання учасником судового процесу його процесуальними правами, суд застосовує до нього заходи процесуального примусу з метою спонукання до виконання встановлених у суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства.

За зловживання процесуальними правами суд може постановити ухвалу, зокрема, про стягнення з відповідної особи штрафу від 0,3 до 10 (в господарському судочинстві до 50) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. У випадку зловживання процесуальними правами представником учасника справи суд з урахуванням конкретних обставин справи може стягнути штраф як з учасника справи, так і з його представника.

В адміністративному судочинстві суд може постановити окрему ухвалу у випадку зловживання процесуальними правами і направити її відповідним суб’єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Відсутність законодавчого визначення поняття «зловживання процесуальним правом» та чітких критеріїв його розуміння фактично покладає на суд обов’язок у кожному конкретному випадку визначати межу між добросовісним використанням процесуальних прав і зловживанням ними, виходячи з суддівського розсуду.

Отже, що,  на думку Верховного Суду, є зловживанням процесуальними правами. 

  1. Нецензурні та образливі висловлювання є зловживанням процесуальними правами. 

Верховний Суд в ухвалі від 08.01.2019 у справі № 826/3515/18, стягуючи зі скаржника штраф у розмірі 3 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (5763 грн) за зловживання процесуальними правами, зазначив:

«… Касаційна скарга ОСОБА_3 містить неприпустимі нецензурні висловлювання на адресу суддів Шостого апеляційного адміністративного суду. Колегія суддів зазначає, що така мова перебуває поза нормальним стилем спілкування, в першу чергу, у діловому мовленні, що використовується в офіційному спілкуванні (між установами, окремою особою і установою, між посадовими особами тощо).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 144 КАС України, заходами процесуального примусу є процесуальні дії, що вчиняються судом у визначених цим Кодексом випадках з метою спонукання відповідних осіб до виконання встановлених в суді правил, добросовісного виконання процесуальних обов’язків, припинення зловживання правами та запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства. Заходи процесуального примусу застосовуються судом, як правило, негайно після вчинення порушення.

Колегія суддів вказує, що з метою уникнення дискредитації суду та суддів учасники процесу повинні утримуватися від дій, які виражають неповагу до суду чи судді.

Суди в своїй діяльності дотримуються національних та міжнародних норм, стандартів та принципів здійснення правосуддя з метою підвищення ступеня довіри суспільства до органів судової влади та суміжних правових інститутів.

Отже, сторони повинні не припускати використання нецензурної лексики як під час оформлення документів для подання до суду всіх інстанцій, так і  у публічному житті, оскільки нецензурна лайка не підсилює ефективність і переконливість інформації  в документах офіційно-ділового стилю, а свідчить про культурний вакуум та демонструє неповагу до суддів…»  

Верховний Суд в ухвалі від 08.04.2019 у справі № 9901/167/19, повертаючи касаційну скаргу, у тому числі з підстав зловживання процесуальними правами, констатував:

«…На переконання суду, нецензурна лексика, образливі та лайливі слова, символи, зокрема, для надання особистих характеристик учасникам справи, іншим учасникам судового процесу, їхнім представникам і суду, не можуть використовуватися ні у заявах по суті справи, заявах з процесуальних питань, інших процесуальних документах, ні у виступах учасників судового процесу та їхніх представників.

Використання учасниками судового процесу та їхніми представниками нецензурної лексики, образливих і лайливих слів, символів у поданих до суду документах і у спілкуванні з судом, з іншими учасниками процесу, їхніми представниками, а також вчинення інших аналогічних дій свідчать про очевидну неповагу до честі, гідності цих осіб з боку осіб, які такі дії вчиняють. Ці дії суперечать основним засадам (принципам) адміністративного судочинства, а також його завданню. З огляду на це вчинення таких дій суд може визнати зловживанням процесуальними правами та застосувати, зокрема, наслідки, передбачені частиною третьою статті 45 КАС.

Образливі висловлювання ОСОБА_3 на адресу органів державної влади та їх посадових осіб, використання яких неприпустиме при оформленні, зокрема, й позовної заяви, які до того ж визначені позивачем підставою позову, суд розцінює як зловживання процесуальними правами.

Обґрунтування позову з використанням наведених висловлювань виходить за межі нормальної, коректної та легітимної критики, що, наприклад, у розумінні Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ) констатується як зловживання правом на подання заяви. Так, цей Суд, застосовуючи підпункт «а» пункту 3 статті 35 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оголошує неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає, що ця заява є зловживанням правом на її подання. Для прикладу, Суд вказав на зловживання правом на подання заяви, коли заявник під час спілкування з ЄСПЛ вживав образливі, погрозливі або провокативні висловлювання проти уряду-відповідача, його представника, органів влади держави-відповідача, проти ЄСПЛ, його суддів, Секретаріату ЄСПЛ або його працівників (див. ухвали щодо прийнятності у справах «Ржегак проти Чеської Республіки», заява №     67208/01; «Дюрінже та Грандж проти Франції», заяви №     61164/00 і №     18589/02; «Гунтіс Апініс проти Латвії» від 20 вересня 2011 року, заява № 46549/06)…”. 

  1. Подання численних апеляційних скарг на рішення суду, ідентичних клопотань, оскарження процесуальних ухвал, які не оскаржуються окремо від рішення суду, є зловживанням процесуальними правами.

Верховний Суд у справі № 814/218/14, залишаючи рішення апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги у зв’язку із зловживанням процесуальними правами без  змін, у постанові  від 13.03.2019 зазначив:

Відповідно до частини другої статті 45 КАС з урахуванням конкретних обставин справи суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зокрема: подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, які спрямовані на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

Згідно з частиною третьою статті 45 КАС якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Під зловживанням процесуальними правами розуміється форма умисних, несумлінних дій учасників процесу, що знаходить своє вираження, зокрема, у вчиненні дій, неспівмірних із наслідками, до яких вони можуть призвести, використанні наданих прав всупереч їх призначенню з метою обмеження можливості реалізації чи обмеження прав інших учасників провадження, перешкоджання діяльності суду з правильного та своєчасного розгляду і вирішення справ, необґрунтованого перевантаження роботи суду.

Зловживання правом на подання скарги становить собою такий вид зловживань процесуальними правами, за якого вся процедура розгляду спору є невиправданою та неефективною, адже особа звертається до суду з метою, відміною від захисту   порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Серед таких зловживань можна виокремити подання сутяжницьких, завідомо безпідставних (явно необґрунтованих) позовів або скарг.

Колегія суддів зауважує, що ознакою зловживання процесуальними правами є не просто конкретні дії, а дії, спрямовані на затягування розгляду справи, створення перешкод іншим учасникам процесу.

Слід враховувати, що наведений у частині другій статті 45 КАС перелік дій, що можуть бути визнані судом зловживанням процесуальними правами, не є вичерпним, суд може визнати таким зловживанням також інші дії, які мають відповідну спрямованість і характер.

При цьому вирішення питання про наявність чи відсутність факту зловживання віднесене на розсуд суду, що розглядає справу.

Як видно з матеріалів справи, ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року ОСОБА_2 отримала того ж дня, натомість, з апеляційною скаргою на зазначене судове рішення вона звернулася лише 11 грудня 2017 року, тобто за спливом більш, ніж два роки після постановлення ухвали.

Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Дія вказаного принципу проявляється не лише у чіткості та зрозумілості закону, скільки в процесі його правозастосування. Гарантія остаточності та обов’язковості судових рішень є складовими принципу правової визначеності та означають, що остаточне рішення правомочного суду, яке набрало законної сили, є обов’язковим як для сторін процесу, так і для суду, який ухвалив таке рішення, і не може переглядатися.

Крім того, апеляційним судом встановлено, що протягом тривалого розгляду даної справи (з січня 2014 року) ОСОБА_2 неодноразово оскаржувала процесуальні ухвали суду першої інстанції, навіть ті, які не оскаржуються окремо від рішення суду. Так, суд установив, що апелянтом було подано 22 апеляційні скарги на процесуальні ухвали Миколаївського окружного адміністративного суду, більшість з яких було повернуто апелянту або відмовлено у відкритті апеляційного провадження.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції визнав, що подаючи численні апеляційні скарги, в тому числі і на ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2015 року, ОСОБА_2 вчиняє дії, що суперечать завданню адміністративного судочинства, зловживаючи своїми процесуальними правами.

Суд також урахував, що про обставини зловживання апелянтом своїми процесуальними правами свідчить також і численна кількість клопотань, які подаються нею до суду першої інстанції, та є ідентичними. З огляду на затягування ОСОБА_2 розгляду справи, суд першої інстанції з 2014 року позбавлений можливості розглянути справу по суті спору.

За такої невиправданої тяганини нагальні питання, що дійсно потребують судового розгляду, залишаються невирішеними протягом тривалого періоду часу.

Враховуючи, що ОСОБА_2 подає безліч клопотань, апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції, що правильно кваліфіковано судом апеляційної інстанції як зловживання учасником справи своїми процесуальними правами задля затягування розгляду справи по суті спору, колегія суддів Касаційного адміністративного суду Верховного Суду вважає обґрунтованим висновок цього суду про необхідність повернення позивачу її апеляційної скарги…”.

  1. Подання касаційної скарги на рішення, що є остаточним та яке не підлягає оскарженню, яке вичерпало свою дію, є зловживанням процесуальними правами. Численні звернення із завідомо безпідставними касаційними скаргами, що спрямоване на свідоме, невиправдане затягування судового процесу, подання зустрічних позовних заяв з порушенням норм процесуального законодавства, вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи, є зловживанням процесуальними правами. 

Верховний Суд,  стягуючи з адвоката штраф у розмірі 3842,00 грн. за зловживання процесуальними правами, в ухвалі від 16.04.2019 № 757/32769/15-ц вказав:

“…Касаційну скаргу, подано до Верховного Суду та підписано адвокатом в інтересах ОСОБА_1, який згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів України має статус адвоката на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Подаючи вказану касаційну скаргу, адвокат достовірно знав про те, що касаційне провадження за нею не може бути відкрито, оскільки відповідно до пункту 1 частини друга статті 394 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає, а отже не підлягає касаційному оскарженню.

Ураховуючи наведене, зазначені обставини свідчать про зловживання адвокатом своїми процесуальними правами, як представника особи, яку він представляє…”.

Стягуючи з юридичної особи в дохід державного бюджету штраф у розмірі 5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (9605,0 грн.), Верховний Суд в ухвалі від 15.04.2019 у справі №915/540/16  зазначив:

“…Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 293 Господарського процесуального кодексу України у справі з ціною позову, що не перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), а також у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю “Ринок-Торг-Сервіс” на ухвалу Південно-західного апеляційного господарського суду від 11.01.2019 у справі №915/540/16 та відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки в ухвалі апеляційного суду про перегляд якої подано касаційну скаргу правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Крім того, враховуючи наступне, у даному випадку Суд вбачає, що Товариство з обмеженою відповідальністю “Ринок-Торг-Сервіс” зловживає процесуальними правами.

Залежно від конкретних обставин Суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення.

В своїх рішеннях, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див. рішення Суду у справі “Шульга проти України”, пункт 28, № 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (див. рішення Суду у справі “Мусієнко проти України”, пункт 24, № 26976/06, від 20.01.2011).

Враховуючи систематичну поведінку скаржника щодо безпідставного оскарження судових рішень у справі №915/540/16, Суд визнає чергове звернення із завідомо безпідставною касаційною скаргою зловживанням процесуальними правами, що спрямоване на свідоме, невиправдане затягування судового процесу.

Крім того, Суд вважає за можливе звернути увагу учасників справи на частину 2 статті 135 Господарського процесуального кодексу України, якою передбачено, що у випадку повторного чи систематичного невиконання процесуальних обов’язків, повторного чи неодноразового зловживання процесуальними правами, повторного чи систематичного неподання витребуваних судом доказів без поважних причин або без їх повідомлення, триваючого невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів суд, з урахуванням конкретних обставин, стягує в дохід державного бюджету з відповідного учасника судового процесу або відповідної іншої особи штраф у сумі від п’яти до п’ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб…”.

Верховний Суд, врахувавши кількість завідомо безпідставних касаційних скарг та стягуючи з юридичної особи в дохід державного бюджету штраф у розмірі 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (52860,00 грн.) в ухвалі від 06.07.2018 у справі № 905/2065/16 констатував:

“… Подана товариством з обмеженою відповідальністю “Донецька будівельна компанія” касаційна скарга наведеним приписам не відповідає, оскільки на титульній сторінці скарги серед переліку інших учасників справи зазначено лише публічне акціонерне товариство “Райффайзен Банк Аваль”, тоді як учасникам даної справи є ще одинадцять осіб.

Разом з цим, в порушення пункту 7 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ) у касаційній скарзі товариства з обмеженою відповідальністю “Донецька будівельна компанія” не зазначено дати отримання копії оскаржуваної ухвали апеляційного господарського суду, що також є порушенням вимог, які ставляться процесуальним законом до форми касаційної скарги.

Зміст поданої скарги по суті зводиться до висловлення незгоди з прийнятою ухвалою апеляційного господарського суду та цитування загальних норм національного законодавства, що звичайно ж Суд не може визнати належним виконанням вимог пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ).

До поданої касаційної скарги взагалі не додано доказів сплати судового збору або документів, що підтверджують підстави звільнення від такої сплати, що є порушенням положень пункту 2 частини 4 статті 290 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ).

Наведені обставини могли би стати підставою для повернення касаційної скарги без розгляду в силу положень статті 292 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), однак Суд вважає за необхідне повернути касаційну скаргу з інших підстав, підстав передбачених статтею 43 Господарського процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ), а саме через те, що розцінює її подання зловживанням процесуальними правами і в обґрунтування своєї позиції зазначає таке.

Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання.

Подання товариством з обмеженою відповідальністю “Донецька будівельна компанія” касаційної скарги  на ухвалу Донецького апеляційного господарського суду від 11 червня 2018 року є прикладом систематичного зловживання процесуальними правами і полягає у їх недобросовісному використанні, яке можна кваліфікувати через критерій відсутності серйозного законного інтересу, тобто легітимного прагнення до отримання певних переваг, передбачених процесуальним законом.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети – винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов’язок сторони – це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб’єктивному процесуальному праву суду.

Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним…”. 

Ухвалою Верховного Суду від 17.05.2018 у справі № 916/36/16 за зловживання процесуальними правами, як захід процесуального примусу стягнуто з юридичної особи штраф в розмірі 17620,00 грн.  

“… Подання даної касаційної скарги Суд вважає прикладом зловживання особи процесуальними правами, яке полягає у “вчиненні інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи”, оскільки заявник зустрічної позовної заяви неодноразово та недобросовісно, з порушенням норм процесуального законодавства заявляє “зустрічні позовні заяви”, а потім оскаржує акти суду про залишення без розгляду таких заяв, що створює перешкоди у справедливому розгляді первісних позовних вимог позивача у справі в межах розумного строку.

Чергове звернення із завідомо безпідставною касаційною скаргою, враховуючи поведінку скаржника під час звернення до апеляційного та касаційного судів, Суд визнає зловживанням процесуальними правами, що спрямоване на свідоме, невиправдане затягування судового процесу.

Так, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (Рішення ЄСПЛ у справі “Шульга проти України”, no. 16652/04, від 02.12.2010) і запобігання неналежній та такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі є завданням саме державних органів (Рішення ЄСПЛ у справі “Мусієнко проти України”, no. 26976/06, від 20.01.2011)…”. 

  1. Заява про відвід без будь-яких доказів, що свідчать про неупередженість або необ’єктивність судді, є завідомо безпідставною, а відтак зловживанням процесуальними правами. 

Верховний Суд, стягуючи з АТ “Українська залізниця” штраф у розмірі 5 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (8810,00 грн),  в ухвалі від 18.12.2018 у справі № 910/2968/18 мотивував своє рішення наступним:  

“…позивач заявив клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні, яке було задоволено та оголошено перерву до  17:20 18.12.2018.

У день судового засідання, 18.12.2018 позивачем було подано до канцелярії Верховного Суду клопотання про відкладення розгляду справи, зважаючи на тимчасову непрацездатність представника позивача, який брав участь у розгляді справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Дане клопотання судом відхилено з наступних підстав:

– закінчення строку розгляду касаційної скарги, встановленого статтею 306 ГПК України;

– явка представників учасників справи у судове засідання касаційного суду не визнавалася обов’язковою;

У судовому засіданні 18.12.2018 представник позивача заявив відвід суддям
Краснову Є. В. – головуючому, Мачульському Г. М, Кушніру І. В.  у зв’язку із безпідставною відмовою у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Розглянувши цю заяву про відвід Верховний Суд зазначає таке. 

Заявник як правову підставу подання цієї заяви про відвід зазначив положення пункту 5 частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України,  згідно з яким суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді.

Однак при цьому за змістом частини 4 статті 35 ГПК України незгода сторони із процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.

Із цього питання Європейський суд з прав людини зазначив, що у контексті суб’єктивного критерію особиста безсторонність судді презюмується, поки                          не доведено протилежного.

У контексті об’єктивного критерію у цій справі окремо від поведінки суддів слід визначити,  чи існували  переконливі  факти, які  могли  б  викликати  сумніви  щодо їхньої безсторонності.  Це означає,  що при вирішенні того,  чи є у цій  справі  обґрунтовані причини побоюватися,  що певний суддя був небезстороннім,  позиція заінтересованої особи є важливою,  але не вирішальною. Вирішальним є  те,  чи можна вважати такі побоювання об’єктивно обґрунтованими (див.  вищевказане рішення у  справі  “Ветштайн  проти  Швейцарії” (Wettstein v.  Switzerland), п. 44; та рішення у справі “Ферантелі та Сантанжело проти Італії” (Ferrantelli and Santangelo v. Italy),  від 7 серпня 1996 року,  п. 58 Reports of Judgments and Decisions, 1996-III)  (див. пункт 31  Справа “Газета “Україна-центр” проти України”, заява N 16695/04, від 15.07.2010).

Оскільки зміст поданої заяви фактично зводиться до незгоди із прийнятим процесуальним рішенням щодо відмови у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи, зважаючи на вже неодноразове відкладення розгляд цієї справи, в тому числі за клопотанням позивача, Верховний Суд вважає її завідомо безпідставною.

Позивач у справі є одним із найбільших підприємств України, юридичний супровід та представництво інтересів в судах  якого забезпечує значна кількість правників, тому хвороба представника позивача, який приймав участь в попередніх судових засіданнях, не є підставою для подальшого відкладення справи, оскільки позивач не позбавлений права надати повноваження представляти його іншому представникові.

Представником позивача, який заявляв клопотання про відкладення розгляду справи та відвід суддям у судовому засіданні 18.12.2018 подано довіреність від 03.03.2018 №Ц/3-04/123-18, у якій не зазначено про будь – які обмеження, а також не надано доказів щодо неможливості представляти позивача у цій справі у повному обсязі.

Як вже зазначалось судом засідання у цій справі у суді касаційної інстанції відбувалося не вперше, представники у разі необхідності сторін мали можливість ознайомитися з матеріалами справи та заздалегідь надати необхідні пояснення і доповнення, що заявником відводу, зокрема і було зроблено перед даним судовим засіданням.

Оскільки в попередніх судових засіданнях представником позивача вже надавались пояснення щодо касаційної скарги та заслуховувались інші представники сторін, а перерва була обумовлена необхідністю вивчення правових позицій Верховного Суду в аналогічних справах з метою забезпечення єдності судової практики,  заявлення, а у подальшому і подання представником позивача заяви про відвід судової колегії є зловживанням процесуальними правами, що полягає у їх недобросовісному використанні, яке можна кваліфікувати через критерій відсутності серйозного законного інтересу, тобто легітимного прагнення до отримання певних переваг, передбачених процесуальним законом.

Правовідносини суду із кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети – ухвалення у розумні строки  законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, які беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Процесуальний закон вимагає та забезпечує належну поведінку сторони у господарському суді, що також кореспондує суб’єктивному процесуальному праву суду.

Процесуальні права надано законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду під час розгляду справ, їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не із цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, затягування розгляду, створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто використовує його всупереч основним засадам господарського судочинства, а отже зловживає ним…”. 

 Застосовуючи штраф у розмірі 8810,00 грн. до юридичної особи за  зловживання процесуальними правами, Верховний Суд в ухвалі від 29.05.2018 у справі
№ 910/14716/17 зазначив наступне:

“… 08.05.2018 до Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Фактор Плюс” (за підписом представника ОСОБА_4) надійшла заява про відвід судді Верховного суду Дроботової Т.Б.

15.05.2018 Верховний Суд ухвалив у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Фактор Плюс” про відвід судді Дроботової Т.  Б. у справі № 910/14716/17 відмовити, оскільки заява не містить обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді.

29.05.2018 до Верховного Суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Фактор Плюс” (за підписом представника ОСОБА_4) надійшла заява про відвід судді Верховного Суду Пількова К.М. на підставі  пункту 5 частини 1  статті 35 ГПК України.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає  відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді.         

Відповідно до частини 3 статті 38 ГПК України відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.

Відповідно до вказаних норм ГПК України на учасника справи, яким заявлено відвід судді на підставі пункту 5 частини 1  статті 35 ГПК України,  покладається обов’язок в заяві про відвід зазначити мотиви відводу.

Як обґрунтування відводу судді Пількова К.М. Товариство з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Фактор Плюс” у поданій заяві вказало тільки те, що 29.05.2018 після аналізу діяльності судді Верховного суду Пількова  К.М. у скаржника виникли сумніви в неупередженості та компетентності головуючого у даній справі судді Пількова К.М.

Однак у вказаній заяві не зазначено обставини, які, на думку скаржника, викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді Пількова К.М., що є порушенням частини 3 статті 38 ГПК України. Доказів на підтвердження обставин, які могли б викликати сумнів у неупередженості або об’єктивності судді, до вказаної заяви також не додано. 

У судовому засіданні 29.05.2018 на запитання суду щодо обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді Пількова К.М. та щодо часу, коли про такі обставини стало відомо учаснику у справі – Товариству з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Фактор Плюс”, представник останнього – ОСОБА_4 жодних обставини не зазначила та на докази не послалася, а також вказала, що про сумніви щодо неупередженості та компетентності судді Пількова  К.М. скаржнику стало відомо 27, 28 травня 2018 та повідомлено довірителем представнику 29.05.2018, тобто в день судового засідання.

Викладені обставини стали підставою для висновку Суду про безпідставність заявленого відводу та необхідність залишити без розгляду заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Фактор Плюс”  про відвід судді Верховного Суду Пількова К.М., оскільки у поданій заяві з порушенням вимог статті 38 ГПК України не наведено мотивів для відводу судді Пількова К. М., не надано доказів на підтвердження обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності судді, порушено строки для заявлення відводу, оскільки вказаному учаснику у справі з ухвали Верховного Суду від 05.04.2018 про відкриття касаційного провадження за скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю “Діскавері – бурове обладнання (Україна)” та призначення справи до розгляду було достеменно відомо про склад колегії суддів Верховного Суду, що розглядає справу, до якої входить суддя Пільков К.М.

Вказані дії Товариства з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Фактор Плюс”, які полягають у заявленні завідомо безпідставного відводу судді, що входить до складу колегії суддів Верховного Суду, яка розглядає справу, Суд розцінює як зловживання процесуальними правами.

Заявлення Товариством з обмеженою відповідальністю “Фінансова компанія “Фактор Плюс” завідомо безпідставного відводу, здійсненого також з порушенням строку для заявлення відводу є зловживанням процесуальними правами, яке можна кваліфікувати через критерій відсутності серйозного законного інтересу, тобто легітимного прагнення до отримання певних переваг, передбачених процесуальним законом, та спрямоване на свідоме, невиправдане затягування судового процесу.

Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети – винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.

Господарський процесуальний обов’язок сторони – це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб’єктивному процесуальному праву суду.

Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним…”.

Верховний Суд у справі № 922/2723/17, ухвалюючи 18.06.2018 окрему ухвалу, як захід відповідальності за зловживання процесуальними правами, зазначив:

“ …від адвоката Приватного акціонерного товариства “Племінний завод “Червоний велетень” надійшла заява про відвід колегії суддів.

… Ухвалою Верховного Суду від 18.06.2018 (суддя Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Мачульський Г.М.) відмовлено у задоволенні заяви адвоката Приватного акціонерного товариства “Племінний завод “Червоний велетень” про відвід суддів Дроботової Т.Б., Пількова К.М., Чумака Ю.Я. у справі №922/2723/17 у зв’язку з тим, що заява не містить обґрунтованого посилання на обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об’єктивності суддів.

Звернення адвоката від імені Приватного акціонерного товариства “Племінний завод “Червоний велетень” із завідомо безпідставним відводом Суд визнає зловживанням процесуальними правами, спрямованим на свідоме, невиправдане затягування судового процесу.

Частиною шостою статті 246 Господарського процесуального кодексу України Окрема ухвала надсилається відповідним юридичним та фізичним особам, державним та іншим органам, посадовим особам, які за своїми повноваженнями повинні усунути виявлені судом недоліки чи порушення чи запобігти їх повторенню. Окрема ухвала щодо прокурора або адвоката надсилається органу, до повноважень якого належить притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора або адвоката відповідно.

З метою подальшого запобігання зловживання адвокатом процесуальними правами, які полягають у зверненні із безпідставними відводами, що не відповідають приписам частини третьої статті 38 Господарського процесуального кодексу України (заява про відвід суддів не містить мотивів, які б Суд мав оцінити під час розгляду такої заяви), колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне надіслати до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури Дніпропетровської області дану окрему ухвалу…”.