ПЕНСІЙНИЙ КУР’ЄР

Троянда з графського саду

Бійки, сварки, подружні зради й життя нарізно це про шлюб великого романтика і гуманіста Антуана де Сент-Екзюпері. Ніжність, захват, турбота і відданість — це також про нього. Дивний шлюб, скажете ви. Справді дивний — шлюб між людьми, абсолютно не здатними до співіснування.

…Він європеєць, француз, вона народилася на околиці цивілізації — у латиноамериканській країні Сальвадор. Однак 90 років тому 30-літній Антуан і 29-літня Консуело зустрілися в Аргентині: доля вміє прокладати запаморочливі маршрути для своїх обранців. Вони прожили в шлюбі 13 років. Їхнє кохання стало однією з найвідоміших «лав-сторі» світової культури.

Зустріч

Отже, він військовий пілот, який після аварії та численних травм мусив перейти в цивільну авіацію. Спочатку Антуан працював на африканській лінії, потім став директором філіалу французької компанії, що прокладала в Південній Америці повітряні маршрути й споруджувала аеродроми. В Буенос-Айресі Екзюпері ненавидів чиновницьку роботу й часто сам пілотував машини за постійної загрози аварії над Андами. Йому було нестерпно нудно й самотньо, він розривався між любов’ю до неба і прагненням писати книжки. У листах до матері писав про бажання одружитися з ідеальною жінкою, а своїх численних подружок іронічно називав «залами очікування».

Консуело, донька землевласника з екзотичним прізвищем Сунсін-Сандовал-Сесенья, до зустрічі з Антуаном мала бурхливе життя. У 19 вона подалася вчитися в США. У 22 вийшла заміж за якогось клерка в Мексиці, пішла від нього за кілька місяців і полегшено зітхнула, коли він загинув унаслідок нещасного випадку на залізниці: статус удовиці був більш прийнятний для католицького Сальвадору, ніж статус розлученої («нічийної») жінки. Зрештою, Консуело, що студіювала право і журналістику, вирушила в Париж, стала зіркою тамтешньої іспаномовної громади і вийшла заміж за удвічі старшого письменника, журналіста і дипломата з Гватемали Енріке Гомеса Карільйо. Та менше як за рік він помер, і 26-літня жінка вдруге стала вдовою.

Маленька на зріст, тендітна, з величезними чорними очима, вона звабливо куталася в жалобну мереживну мантилью і охоче приймала залицяння паризьких інтелектуалів — компанійська, запальна, дотепна Консуело завжди була в центрі уваги.

1930-го, на запрошення президента Аргентини, друга і великого шанувальника Енріке Карільйо, Консуело прибула в Буенос-Айрес прочитати цикл лекцій про свого покійного чоловіка. На одному зі світських прийомів вона сиділа серед членів аргентинського уряду і дипломатів, коли в залу вбіг високий вайлуватий чоловік зі смішним кирпатим носом. За кілька хвилин він назвав її найкрасивішою жінкою цього зібрання і скоріше наказав, ніж запропонував, негайно піднятися з ним у повітря, щоб подивитися на місто з висоти. Вони саме летіли над океаном, коли Антуан зажадав її поцілунку, інакше погрожував спрямувати літак у хвилі. Коротка сердита перепалка між ними — і по щоках цього дивного пілота покотилися сльози. «Ви не хочете мене поцілувати, бо я некрасивий», — розпачливо вимовив Антуан. Вона поцілувала його, а за тиждень він покликав її заміж.

Та коли в мерії Буенос-Айреса треба було поставити підписи в шлюбних документах, Антуан раптом привселюдно розплакався: не може він одружуватися в чужій країні без присутності любої матусі. Обурена Консуело заявила, що не вийде заміж за плаксу.

Вона виїхала у Францію, він подався слідом за нею. Консуело категорично не сподобалась його рідним: двічі вдова, бозна якого походження, абсолютно не вихована нахаба, що просто компрометує їхнього Антуана. «Опереточна графиня», в’їдливо назвали вони її. Для старовинної аристократичної родини графів де Сент-Екзюпері ця жінка була втіленням надмірної емансипованості. Знайомі також попереджали: Консуело, попри свій шарм, брехлива й істерична особа. Однак Антуан був упертим.

День за днем

Як вони жили? Антуан дуже цінував свободу — свою і Консуело. Тож найчастіше вони хоч і жили в одному будинку, однак у різних квартирах або номерах готелю, щоб не заважати одне одному. Жоден із них не хотів змінювати своїх звичок після шлюбу: для Антуана головне — літаки й література, для Консуело — почуватися королевою серед готових прислужитися пажів. Він має коханок, вона — коханців, обоє не вважають фізичну зраду трагедією, це ж бо не духовна близькість з іншими, а саме вона є важливою.

З Антуаном було тривожно: замість спокійно працювати в Парижі, він потрапляє в аварію то над Сахарою, то над Середземним морем, їде журналістом в СРСР і пише репортажі з охопленої громадянською війною Іспанії, прокладає повітряну трасу з Марокко в Малі, розбивається під час швидкісного перельоту з Парижа в Сайгон, калічиться, прокладаючи трасу з Нью-Йорка до Вогненної Землі…

І серед цього виру подій йому важливо знати, що на нього чекає «маленька Консуело», важлива її присутність поруч із ним у госпіталях, навіть якщо відразу після одужання він покидає її в чужій країні. Дружина, ображена його надмірною незалежністю, дуже агресивно вимагає уваги до себе: то кидає в нього тарілками з їжею, то погрожує втопитися в Сені, то на кілька діб щезає з дому, то кричить на людях про свою мрію зарізати його…

Зазвичай Антуан гасить її агресію лагідною усмішкою. Якось утихомирював Консуело, накривши периною, а вона зі злості її прогризла. Одного разу він помістив її в психіатричну клініку у Швейцарії. А найчастіше в розпал скандалу просто йшов до котроїсь зі своїх численних подруг і тижнями не давав про себе звістки. Дружина також заспокоювалася з іншими.

Навіщо їм був потрібен такий шлюб? Вони обоє не виносили рутини, що переходить у тугу. Відома історія: якось Антуан прийшов до коханки, та старанно штопала його шкарпетки — він розвернувся й пішов від такого затишку назавжди. Консуело ніколи не штопала, не прала й дуже рідко готувала. Коли мала гроші, довіряла це слугам, а коли не мала, просто не звертала уваги на побутові дрібниці: посеред бруду й звалища речей розгрібала місце для імпровізованого пікніка на підлозі — аби весело.

Антуан, вихований в патріархальній добропристойній родині, інфантильний і схильний до тривалих депресій, обожнював веселий хаос, який Консуело створювала навколо. «Маленький домашній тайфун» збуджував його, додавав барв у життя. Ніхто не міг фантазувати так цікаво, як Консуело, ніхто не вмів так по-материнському його пошкодувати, ніхто так не розумів його глибинного прагнення до подвигу. І чи могла якась інша жінка на його безцеремонну вимогу о третій ночі смажити яєчню, о четвертій ранку грати з ним у шахи, а о п’ятій слухати й аналізувати вірш, який він щойно написав? І чи пробуджувала якась інша жінка в його душі щемливе бажання захищати її? А вона — чи знайшла б у комусь таку світлу душу закоханого ідеаліста?

Якось він пояснив дружині: вінчаючись із нею, він узяв на себе довічну відповідальність за її життя і добробут, тож вони ніколи не розлучаться.

…1943 року, коли в американській еміграції він писав свого «Маленького принца», Консуело стала примхливою колючою Трояндою, і пам’ятаєте, як герой твору каже про неї: «Треба було судити не за словами, а за справами. Вона дарувала мені свій аромат, осявала моє життя. Я не повинен був тікати. За цими жалюгідними хитрощами я мав вгадати ніжність. Та я був занадто молодий, щоб уміти кохати…».

…і не повернувся

З перших днів Другої світової, 4 вересня 1939 року, Сент-Екзюпері, капітана запасу, призвали у французьку армію. Він став пілотом-розвідником. У червні 1940-го Франція капітулювала перед Німеччиною. Антуан емігрував у США. Дружина пробилася до нього за два роки. 1943-го, після відкриття другого фронту, Сент-Екзюпері висадився в Алжирі й знову став військовим льотчиком. 31 липня 1944 року його літак не повернувся з бойового завдання. 1998-го поблизу Марселя в рибальські сіті потрапив браслет, на якому було вигравіювано слова «Антуан» і «Консуело». 2000 року там само пірнальники знайшли розтрощений літак. Коли його підняли, за бортовими номерами з’ясувалося, що це була машина Антуана.

Консуело спочатку не вірила в загибель чоловіка, казала: «Він часто щезав, та завжди повертався до мене». Наприкінці 1940-х вона переїхала з Америки у Францію. За кілька днів до загибелі Антуан написав чернетку заповіту: він довірив упорядкування і видання своїх рукописів не дружині, а багатолітній подрузі — Неллі де Вог. Заповіт не було підписано, та Консуело не оскаржувала його.

Вона працювала художницею і дизайнеркою, заміж більше не виходила, померла 1979 року, залишивши статки своєму садівникові. Той дбайливо поставився до її архіву: видав написані Консуело мемуари «Спогади Троянди» про життя з Антуаном де Сент-Екзюпері. Цікаво почитати. Щоправда, на думку експертів, у книжці багато красивих побрехеньок…