ПЕНСІЙНИЙ КУР’ЄР
ПЕНСІЙНИЙ КУР’ЄР
ПЕНСІЙНИЙ КУР’ЄР

У Маріїнському палаці торгували «мінералкою»

У Києві для відвідувачів відкрили знаменитий Маріїнський палац, який, попри помпезний та ошатний вигляд, мав погану славу і який навіть вважали проклятим місцем.

В Україні монархів не було, а для польських і російських вінценосців наші землі завжди були порубіжними, далекими й незрозумілими. Тому на наших теренах зводили багато фортець і замків, а от класичних палаців для божих помазаників майже не будували. Єдиний у Києві палац саме парадного типу — Маріїнський. Його історія зловісна й сповнена різними легендами і таємницями. Палац горів, став місцем смерті безлічі людей і десятиліттями стояв пусткою. Був навіть період, коли він правив за торговий дім мінеральних вод.

Любовне гніздечко

Варто зауважити, що будувати палац над урвищем із промовистою назвою Провалля із самого початку було дивною ідеєю. Кияни і тоді вважали, і досі вважають Провалля неофіційною Лисою горою і місцем із сумнівною славою. Та коли проєктом керує серце закоханої жінки, до того ж коли вона — імператриця, годі шукати здоровий глузд. 1744 року в Києві проїздом побувала Єлизавета Петрівна, донька Петра І. Вона приїхала в Україну, щоб віддати шану батьківщині її коханця, фаворита і таємного чоловіка Олексія Розумовського — колишнього пастуха із села Лемеші, що на Чернігівщині. Київ тоді був невеликим провінційним містом із населенням 30 тисяч людей, однак царицю зачарувало стародавнє городище, і вона забажала звести тут палац — резиденцію для імператорської родини. Єлизавета мріяла, що тут, на високих пагорбах над Дніпром, квітнутиме її кохання з Олексієм Розумовським. Навіть прообразом Маріїнського палацу став весільний палац із села Перово, де відбулося таємне вінчання цариці з колишнім пастухом.

Будівництво почалося 1750 року — у стилі бароко, за проєктом архітектора Бартоломео Растреллі. Безпосередньо роботами керував зодчий Іван Мічурін, його учень. Палац будували аж п’ять років, а його внутрішнє оздоблення було закінчено тільки за Катерини II. Єлизавета так і не побачила свій київський проєкт…

На бал до Катерини

А подивитися було на що! Палац являв собою композицію з трьох корпусів: двоповерхового центрального і двох бічних одноповерхових флігелів. Велику територію займав палацовий двір. Окрасою цього архітектурного ансамблю був Царський сад, який заклав Петро I, із теплицями й оранжереями. Перший поверх спорудили з каменю, у ньому були службові приміщення, у лівому флігелі жила прислуга, а в правому розмістилися кухня, пекарня і кондитерська. На другому дерев’яному поверсі було 28 парадних кімнат, прикрашених різнокольоровими шпалерами в позолочених рамах, печами, облицьованими синіми кахлями. Підлогу було зроблено із цінних порід дерева. Житлові приміщення обставлено високохудожніми меблями й прикрашено численними дзеркалами. Фасад палацу забарвлено вохрою, а ліпні прикраси побілено — тож будівля мала чепурний та урочистий вигляд.

Першою монаршою особою, котра побувала в новому палаці (ще не Маріїнському, а просто київському), була Катерина ІІ — саме тут вона зупинилася 1787 року під час своєї відомої подорожі в Новоросію і Крим. Цариця гостювала в Києві з січня по квітень. До її приїзду з Москви спеціально доправили меблі, картини, у деяких кімнатах шпалери замінили на шовкові, що надало інтер’єру багатого вигляду. Під час перебування Семіраміди Півночі в палаці відбувалися розкішні прийоми, влаштовували феєрверки, бали, маскаради, а в одному з флігелів показували театральні вистави. Усе це, звісно, припинилося, щойно Катерина поїхала. Київські генерал-губернатори, які вважали палац своєю резиденцією, не мали змоги так розкошувати.

Дві Марії

Згодом у спорожнілому палаці почалися ставатися нещастя. Під час Вітчизняної війни 1812 року тут розмістили полонених саксонців із Великої армії Наполеона. Кажуть, що ті нещасні померли не від ран, а від невідомого мору. І пішла недобра слава… Ставши казармою-лазаретом, палац перетворився на пустку. Пожежа в напівдерев’яному спустілому будинку була тільки справою часу. І 1819 року палац таки зайнявся. Верхній дерев’яний поверх повністю зник у вогні — у такому напівзруйнованому вигляді палац простояв майже півстоліття.

У 1830-х роках будівлю орендувало київське Акціонерне товариство мінеральних вод. Ставши санаторієм, палац знову змінив внутрішнє оздоблення й зовнішній вигляд: у центральному корпусі тепер були ванни, у флігелях — номери. Працювали курортна зала, готель і буфет. Тут також можна було придбати за помірну ціну штучні мінеральні води, розлиті в пляшки. А сад навколо (нині Маріїнський парк) товариство здавало в оренду киянам під парники.

Тільки в другій половині XIX століття палац почали використовувати за призначенням. Імператор Олександр II 1868 року наказав розірвати договір із «купальниками» й реставрувати будівлю для своєї давно не коханої дружини Марії Олександрівни. Тоді вона була кимось на кшталт цариці у вигнанні. Серцем Олександра повністю заволоділа коханка Катерина Довгорука. Саме тоді палац дістав ім’я Маріїнський. Щоправда, цар не пошкодував грошей для нелюбої дружини. Замість згорілого дерев’яного надбудували кам’яний другий поверх, фасади прикрасили новими архітектурними деталями, відновили скульптурні композиції. Над центральним виступом надбудували поверх, у якому розмістилася велика танцювальна зала, поруч з якою перебували царські покої, а в цокольному поверсі створили приміщення для свити. До фасаду палацу з боку парку прибудували терасу. Цариця-вигнанка полюбила палац і наказала розбити на місці величезного пустельного військового плацу перед палацом парк, який назвали на її честь. Царський сад, розміщений за заднім фасадом, також ушляхетнили, надавши йому рис англійського пейзажу.

На наступну Марію палац чекав 35 років. Вдова-імператриця Марія Федорівна — дружина царя Олександра III, мати імператора Миколи II прожила в Києві з 1915-го по 1917 рік. Протягом цих двох воєнних років вона займалася організацією санітарних поїздів, госпіталів та санаторіїв для поранених. Саме в Маріїнському палаці вона дізналася, що імперія впала, а її син Микола II зрікся престолу. З Києва її майже силою вивезли в Крим, а звідти вона потрапила в Данію, де жила до самої смерті…

Ліфт для генсека

Не всі знають, що сучасний Маріїнський парк в урядовому кварталі Києва приховує величезну кількість поховань. Першими тут знайшли останній притулок жертви протистояння більшовиків і військ Київського військового округу наприкінці жовтня 1917 року. У Києві це поховання називали могилою 500 офіцерів, а радянська влада просто встановила над ним табличку «Жертвам за владу Рад». Згодом перед палацом з’явилися поховання революціонерів, пов’язані зі спробою більшовиків у січні 1918-го повалити владу УНР. Після приходу до влади кривавого Муравйова тут ховали жертв терору, кількість яких становила кілька тисяч.

…На початку 1980-х палац вкотре зазнав масштабної реконструкції: чекали на візит Леоніда Брежнєва. Повністю було відновлено мармурові сходи на другий поверх, відтворено за кресленнями і малюнками старовинні меблі та люстри, а головне — наново викладено віртуозний набірний паркет, який дотепер спричиняє захват відвідувачів. Однак той приїзд генсека запам’ятався зовсім іншим — задля того, щоб побудувати для «дорогого Леоніда Ілліча» ліфт, зруйнували імператорський кабінет Олександра ІІ…

Таке розкажуть!

Під час Другої світової в Маріїнському господарювали німці, аж доки в палац влучила бомба. Хоча існує версія, що насправді під ним спрацювала радянська міна, що зруйнувала будівлю не повністю. Німці з палацу пішли, однак залишили подарунок. Після війни в підвалах будівлі знайшли банку німецької бронзової фарби. Нею пофарбували верхівки колон — замість золотої. Що це була за фарба, досі невідомо, та на повітрі вона почала чорніти. Реставратори кілька разів зафарбовували ці місця золотом, однак чорний колір усе поглинав. Була навіть ідея вирізати верхівки колон і встановити нові. Проте на це не наважилися. Та чорнота бовваніє там досі. Кажуть, через таку містику в Маріїнці ніхто не хоче селитися, там відбуваються тільки короткочасні зустрічі.

За сучасною легендою про Блакитну залу Маріїнського палацу, там повсякчас відбувалися містичні явища. Зі стіни зали двічі падала картина. Під час перевірки тросів та кріплень пошкоджень не знайшли. Запрошений сліпий чаклун Григорій Фудім виявив згусток біоенергії (щось на кшталт придворного привиду) і буцімто переніс його в камін. Добрим людям, за словами чаклуна, боятися нічого, а погані одразу відчують. Наприклад, дві дами під час прийому пролили собі каву на сукні. А охоронці зізналися, що коли засинали, їх щось будило, проте вони нікого не бачили — тільки білі гольфи і туфлі з великими пряжками.